Брат Адам і бджола Бакфаст
Автор: Bilovitsky
29.03.2025 р.
Що таке бджоломатки Бакфаст? Бджола Бакфаст – це медоносна бджола, що належить до раси західних медоносних бджіл “Apis mellefica”. Це культурна порода , виведена шляхом схрещування та комбінованого розведення. Це спадкова порода бджіл, яку протягом майже 70 років виводив німецький чернець-бенедиктинець, брат Адам (Карл Керле), у бенедиктинському абатстві Бакфаст (Buckfast Abbey) у Девоні, на південному заході.
Ця історія розпочалася у березні 1910 року в англійському бенедиктинському абатстві Buckfast, що знаходиться у південно-західній Англії. Тоді в абатстві з’явився 12-річний хлопчина Карл Керле.
За бажанням матері він вступив у цей монастир, який на той час піднімався з руїн. Брат Адам через молодий вік до робіт не залучався і тому був приставлений до монастирської пасіки, яку згодом і очолив. Вже від початку виникли проблеми.
У 1916 році кліщова хвороба занапастила близько 90% пасік Британії. І пасіку абатства хвороба не оминула. Щоб зберегти бджіл в Англії, сім’ї привозили з Франції (Apis mellifera) та з Північної Італії (Apis mellifera ligustica). Сім’ї “темних бджіл” були дуже сприйнятливими до кліщового захворювання. У цей час молодий б.Адам зробив дивовижне відкриття: запліднюючи італійських маток трутнями місцевих середньоєвропейських бджіл можна посилити стійкість до кліща Acarapis woodi. Б.Адаму пасіка зобов’язана модернізацією, що він почав експериментувати з різними типами вуликів.
Найкраще себе показав Дадан з 12-рамковим гніздом, хоча спочатку бджолярі відмовляли молодого послушника від великих рамок, аргументуючи тим, що залишиться без меду, тому що бджоли призначають вулик насамперед для виховання розплоду. Проте практика не підтвердила цих аргументів. Досі різні версії даданівської рамки використовуються бджолярами, які містять бджіл Bucfast.
З інших новинок, впроваджених на пасіці, було угруповання вуликів по 4 штуки на одній підставці з льотками, спрямованими у різні боки світу. Завдяки цьому бджоли не блукали. Важливим елементом був виступаючий льоток, який в англійському дощовому кліматі рятував багато бджіл, що повертаються з хабара. У той час, коли в Європі йшла перша світова війна, на англійських пасіках збирала своє смертельне жнива кліщова хвороба.
У 1919 року на пасіці б.Адама зиму перенесло лише кілька сімей. Це були помісі італійок та місцевих бджіл. Від цих сімей б. Адам виводив маток і відчував на стійкість до кліщового захворювання. Селекція дала очікуваний результат. Б.Адам згадував: “Останній випадок кліщової хвороби було відзначено на пасіці Bucfast у 1947 році”. Б.Адам випробовував нові гібриди з метою посилити стійкість бджіл. З цією метою використовувалися матки, привезені із США. Але, незважаючи на те, що це були італійки, стійкістю до акарапідозу вони не мали. Це цінне спостереження не залишилося непоміченим і неодноразово було враховано при схрещуванні однакових популяцій однієї і тієї ж раси бджіл. Вчені довго не визнавали успіхів Б.Адама в отриманні бджіл, стійких до кліщового захворювання, пояснюючи це простою мутацією бджіл.
Однак через кілька років, коли в Штатах спалахнула епідемія акарапідозу, американці почали дослідження стійкості бджіл. З цією метою використовувалися бджоли Техасу та Каліфорнії. Дослідження підтвердили успіх Адама. Генетичний матеріал з пасік Bucfast був доставлений до США в 1968 і містився до 1986 р. Після майже 20 років бджоли зберегли стійкість до кліщового захворювання.
Розведення та подорожі
Метою Б.Адама було вивести бджіл, стійких до акарапідозу, з наданням таких властивостей як миролюбність та висока продуктивність. В результаті багаторазового схрещування та селекції вийшла “дуже живуча бджола з великою силою літа”, що зумовило її високу продуктивність та привабливі споживчі якості.
Розвідницька робота Б.Адама – це також створення нового методу утримання та селекції бджіл. Як пише б. Адам: “Стало ясно, що тільки зміст помісей з так званим об’єднанням найбільш кращих товарних ознак різних рас і популяцій може надати виведенню бджіл правильний напрямок”.
Пошук нових рас бджіл, який розпочався у 1947 році, тривав майже до кінця життя Б.Адама. У своїх поїздках чернець ставив дві мети: по-перше, дослідження можливості розведення та споживчих властивостей бджіл різних рас та можливість створення банку бджолиних маток. По-друге, здійснення біометричних промірів різних екотипів бджіл та пересилання їх у лабораторію в Ротамстеді. Таким чином вдалося зберегти екземпляри бджіл навіть підвидів, які могли послужити для генетичних досліджень.
Б.Адам був поборником створення та підтримки природних резерватів, що зберігають генетичні ресурси бджіл. Нині колекція бджіл Б.Адама знаходиться у Німеччині, в Оберурселі.
Бджолярі часто говорили і говорять зараз, що б Адам шукав найкращих бджіл. Але це негаразд. Б.Адам зосередив свої пошуки на бджолах, властивості яких варто було досліджувати, щоб включити в популяцію Bucfast. У природі немає суперраси, яка виробляє величезну кількість меду. У природних умовах немає селекції відповідно до бажань або очікувань пасічників. Метою природи є селекція, спрямовану збереження генів, які у межах генотипу цього виду чи підвиду.
Перший етап подорожей Б.Адама обмежувався Західною Європою, де він намагався виявити дикі екотипи середньоросійських бджіл, які не змінилися за століття. Пошуки закінчились нічим. Тоді він переніс свої пошуки на країну. Через кілька років він відвідав басейн Середземного моря – Близький Схід та Південну Європу. На Кіпрі інтерес Б.Адама привернула місцева бджола Apis mellifera cypria, яка переносить зими навіть у Північній Європі. У Греції він розпочав дослідження грецької бджоли (Apis mellifera cecropia) із групи країнських бджіл.
Грецькі бджоли відіграли важливу роль у формуванні бджоли Bucfast. Завдяки участі цієї бджоли, у 1960 році було отримано нову цікаву комбінацію. Bucfast стала менш ройливою та дуже спокійною.
Б.Адам був першовідкривачем нового підвиду, виявленого на Кіпрі. Професор Руттнер, який виконав біометричні проміри бджіл, на честь його першовідкривача дав новому підвиду ім’я Apis mellifera adami.
На початку 60-х Б.Адам об’їздив Північну Африку і знову відвідав Грецію і Туреччину. У Туреччині він спостерігав анатолійську бджолу (Apis mellifera anatolica). Анатолійські бджоли виділяються силою та особливою живучістю. Тому й вони були доставлені до абатства. Через 10 років інтенсивних праць було отримано нову якість Bucfast, що характеризується більшою стійкістю до хвороб та економним витрачанням корму взимку.
В Африці особливий інтерес викликала бджола із Сахари – Apis mellifera saharensis. Для цієї бджоли характерна надзвичайна миролюбність та дивовижна стійкість до несприятливих умов.
Увагу Б.Адама привернула і єгипетська бджола (Apis mellifera lamarckii), єдина з підвидів медоносної бджоли, яка не прополісує гніздо. І ця бджола була використана для схрещування. Саме їй завдячує Bucfast зменшенням використання прополісу.
Багато бджіл не виправдали очікувань Б.Адама. Такою бджолою була Apis mellifera intermissa, яка населяла північні райони Африки. Північноафриканські бджоли близькі кров’ю до іберійських (Apis mellifera iberica) з Іспанії та Португалії, а також до середньоєвропейських.
На межі 80-х і 90-х років бджолі Bucfast було “додано крові” македонських бджіл (Apis mellifera macedonica) з групи країн і знову з’явився інтерес до анатолійської бджоли. З моїх спостережень і розмов з селекціонерами випливає, що бджола анатолійська досі представляє цінний матеріал для схрещувань.
У 70-х роках Адаму здавалося, що він досяг своєї мети. Але пізніше згадував: “Досяг мети, яку запланував, але наші знання про раси бджіл, як і раніше, мізерні. Дуже мало знаємо про раси бджіл Ірану або Афганістану або про раси бджіл, що населяють Африку на південь від Сахари”.
У 1987 році майже 90-річний монах вирушив з вченими, друзями та телевізійниками до гір Східної Африки, заселених східноафриканською гірською бджолою Apis mellifera monticola. Труднощі подорожі африканським бездоріжжям Б.Адам переносив добре. На висоті 2500 м знайшли сім’ю цієї раси, яка стала матеріалом для схрещування.
В останні роки Б.Адам невпинно шукав популяцію перської бджоли (Apis mellifera meda), що живе в Афганістані та Ірані, яка вміла переносити важкі кліматичні умови – спекотне та сухе літо та морозну зиму. І вона стала компонентом схрещування.
Виведення та пошуки нових елементів до “мозаїки типу Bucfast” вимагали багато часу та праці. Але робота Б.Адама було оцінено вже у 50-ті роки. Він був учасником багатьох конгресів. Наука виявилася зобов’язаною відкриттям нових підвидів медоносної бджоли. Завдяки йому у бджолярських енциклопедіях з’явилися описи цих бджіл.
Тривалі подорожі були дуже дорогими. Подорожі Адама фінансувало міністерство сільського господарства Великобританії. Йому надавали допомогу і бджолярі, які розуміли його місію. Праці цього скромного ченця були помічені і сильними цього світу. Б.Адам був відзначений багатьма нагородами та почесними титулами бджолярських спілок та товариств. Серед них і Орден Британської Імперії, вручений йому королевою Єлизаветою Другою у 1973 році, та нагорода від німецького канцлера. Б.Адам удостоєний звання почесного доктора шведського, німецького та британського університетів.
Читання матеріалів про б.Адама та бесіди з його учнями, – Еріком Остерлундом та Паулем Юнгельсом, – розкривають риси особистості Б.Адама. Цей скромний бенедиктинський чернець мав велику харизму і наділив нею багатьох бджолярів, які продовжили його справу і філософію розведення бджіл Bucfast. Адже Bucfast – це не раса, а спосіб розведення та схрещування бджіл.
Брат Адам заснув вічним сном 1 вересня 1996 року у віці 98 років. Він залишив по собі повністю змінене бджільництво. Пауль Юнгельс написав: “Відійшов найяскравіший бджоляр, але він житиме і далі у світі бджолярів, завдяки поширенню його ідеї”.
